Конве́нція про за́хист прав люди́ни і
основополо́жних свобо́д (скорочено — Європе́йська
Конве́нція з прав люди́ни (ЄКПЛ)) прийнята відповідно до Загальної декларації прав людини з
метою додержання країнами-підписантами (учасниками Ради Європи) та забезпечення на своїй території
прав та основоположних свобод людини.
Конвенція була відкрита для підписання 4 листопада
1950 року, набула чинності 3 вересня 1953. Вона запровадила судовий механізм
захисту визнаних міжнародним правом загальних стандартів політичних,
економічних, соціальних і культурних прав та свобод людини в країнах-членах
Ради Європи. Витрати на роботу суду фінансуються з внесків країн-членів Ради
Європи.
Звернутися до Європейського суду з прав людини можна
тоді, коли вичерпані всі засоби національного правового захисту прав людини.
Скарга повинна подаватися мовою національного судочинства, до неї обов'язково
додаються рішення всіх судових інстанцій. Термін розгляду справи — у
середньому 3—5 років.
23 квітня 1998
кабінет міністрів України ухвалив постанову «Про уповноваженого у справах
дотримання конвенції 1950 р. „Про захист прав і основних свобод людини“».
У листопаді 1998 року Європейський суд з прав людини та Європейська комісія з
прав людини були об'єднані в новий постійно діючий орган — Європейський суд, До його складу увійшов
представник України, який бере участь у засіданнях вищої палати суду при
розгляді справ за позовами українських громадян.
Історія
ухвалення Конвенції
На тлі Другої світової війни, у 1949 році була
заснована Рада Європи — міжнародна регіональна організація європейських держав,
які проголосили своєю метою розширення демократії, зближення усіх народів
Європи, захист прав людини, співробітництво з основних питань права, культури,
освіти, інформації, охорони навколишнього середовища.
Від самого початку діяльності Ради Європи принцип
поваги прав людини став одним із наріжних каменів цієї організації. Рада Європи
забезпечує високі стандарти захисту прав людини в державах-членах насамперед
завдяки дії Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Конвенцію підписали уряди десяти держав — членів Ради
Європи в Римі 4 листопада 1950 року англійською і французькою мовами. У
Конвенції сказано, що обидва тексти є однаково автентичними, кожен існує лише в
одному примірнику, і зберігається в архіві Ради Європи. Генеральний секретар
Ради Європи надсилає засвідчені копії Конвенції кожній країні, що до неї
приєднується. Ця Хартія прав людини стала фундаментом усього комплексу
міжнародно-правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та
потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до
втілення в життя загальнолюдських цінностей.
Конвенція набула чинності 3 вересня 1953 року після її
ратифікації країнами-підписантами та здачі на зберігання десяти ратифікаційних
грамот. Після набрання документом чинності були створені два незалежних органи:
Європейська комісія з прав людини (1954) та Європейський суд з прав людини
(1959). Вони повинні були слідкувати за дотриманням прав людини, що
гарантувались Конвенцією. Під час Віденського саміту у 1993 році було ухвалено
рішення про створення нового Європейського суду з прав людини, який замінить
колишню двоступеневу систему. Новий Суд, що був створений у Страсбурзі як орган
Ради Європи, почав свою роботу 1 листопада 1998 року.
Ратифікація Конвенції Україною
Україна ратифікувала Конвенцію 17 липня 1997 року
(текст ратифіковано із заявами та застереженнями) і вона набула чинності 11
вересня того ж року. Тим самим Україна взяла зобов'язання привести своє
законодавство до міжнародних стандартів, закріплених у Конвенції. Зокрема, цим
має займатися Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. У 1999 році
Парламентська асамблея Ради Європи порушила питання про можливе припинення
членства України в РЄ через те, що країна не поспішала змінювати своє
законодавство у сфері прав людини відповідно до прийнятих нею міжнародних
пактів. У жовтні того ж року для вивчення ситуації в Україну приїхали
представники РЄ, за результатами їхніх висновків застосування санкцій було
відкладено.
Джерело
1. З/У «Про
міжнародні договори України» [Електронний ресурс] –
Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/
2. Європейська
конвенція про захист прав людини і основоположних свобод [Електронний ресурс] –
Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/
3. Конвенція про захист прав людини і основоположних
свобод: історія створення та ратифікація Україною - https://www.sumyjust.gov.ua/
-
konvencziya-pro-zahyst-prav-lyudyny-i-osnovopolozhnyh-svobod-istoriya-stvorennya-ta-ratyfikacziya-ukrayinoy
4. Конституція України : Прийнята на п’ятій сесії
Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – Київ : Юрінком, 1996. – 80 с.
5. Лобасюк І. Місце Європейської конвенції про захист
прав і основних свобод людини в Конституції та праві Україні [Електронний
ресурс] – Режим доступу: http://www.judges.org.ua/
6. Конвенція про захист прав людини і основоположних
свобод: міжнар. док. від 04.11.1950 / Рада Європи. Урядовий кур’єр. 2010.– 17
листоп. – № 215.
Коментарі
Дописати коментар