Магдебурзьке право на українських землях

Магдебурзьке право – міське право, що виникло в XIII ст. в Німеччині. Воно передбачало звільнення міста від управління, судової та адміністративної влади місцевих феодалів-власників міст і створення міського самоврядування. Воно закріплювало право міських станів — купців, міщан, ремісників, встановлювало порядок обрання і функції органів самоврядування, регулювало торгівлю, опіку, успадкування, визначало покарання за окремі види злочинів. Назва права походить від саксонського міста Магдебург, хартія якого на самоврядування була зразком для одержання привілеїв такого роду. Найдавнішою серед магдебурзьких актів була грамота архієпископа Віхмана 1188 року. 

 Першим містами України, які одержали Магдебурзьке право, були Сянок — 1339 року, Львів — 1356-го, Кам’янець Подільський 1374-го, Луцьк 1432-го. 

 Щоб схилити на свій, бік заможну міську верхівку, в 1494 році великий князь литовський Олександр Казимирович надав Києву Магдебурзьке право, На жаль, сама великокнязівська грамота, що дарувала Магдебурзьке право, не збереглась. Однак у чолобитній урядові київських міщан 1497 року названі війт, бургомістри, радці. В 1499 році і великий литовський князь Олександр у своїй грамоті нагадав киянам: «Єсмо дали вам право немецкоє» (тобто Маґдебурзьке). Цей документ і є першим писемним підтвердженням побутування магдебургії в Києві. 

 Згідно з цим правом ремісники і купці звільнялися від влади воєводи і обирали магістратське управління, яке поділялося на дві колегії: одна керувала зовнішніми справами та міським господарством, друга — судовими справами Першу колегію очолював війт, який обирався «до живота» (на все життя). Члени цієї колегії називалися райці або радці і обиралися в кількості 6 осіб. До другої входили 6 лавників на чолі з бурмистром. Обирали цих осіб від усіх городян. Будинок магістрату називався ратушею, він містився на Подолі, на Контрактовій площі. Магістрат мав свого зодчого, який здійснював забудову міста, і свої збройні сили, Зокрема, гордістю киян була кавалерія — «3олота корогва». 

 Грамоти на Магдебурзьке право визначали також і головні обов’язки міщан: брати участь в охороні міста, а в разі нападу татар — виступати на їх відсіч, Ці факти свідчать, що магістрат мав право на формування народного ополчення. Маґдебурзьке право сприяло пожвавленню господарського і культурного життя міста. 

 У руках війта зосередилась влада над міським ремісничим населенням — «кравцями, ковалями, цирульниками, золотарями, лучниками, стрільцями, кушнірами, шевцями, в Києві живучими». 

 У кінці XV ст, магістрат брав участь у відбудові Києва, зруйнованого татарським ханом Манглі Гіреєм, будівництві нових оборонних споруд, реставрації будівель. 

Магдебургія Чернігова 400 років

 Чернігів отримав Магдебурзьке право 27 березня 1623 року привілеєм польського короля Сигізмунда ІІІ. Цей статус підкреслив вагоме значення нашого міста у суспільно-політичному та економічному житті країни в ті часи. Чернігів тоді отримав право організовувати самоврядну громаду з автономними судово-адміністративними інституціями, право на податковий і судовий імунітет, право власності на землю, пільги щодо ремесл і торгівлі. Місто з таким привілеєм володіло нерухомим майном, землею, запроваджувало податки тощо. Міста з Магдебурзьким правом також звільнялися від феодальних повинностей (окрім гужової). 

 Отримання Магдебурзького права Черніговом — це значна подія, яка відповідала загальним тенденціям розвитку європейської цивілізації та позитивно вплинула на подальший розвиток міста. Також це стало основою становлення сучасного місцевого самоврядування. 

Коріння місцевого самоврядування виходить з територіальної сусідської общини стародавніх слов’ян. Така община влаштовувала свої справи самостійно, на власний розсуд і в межах наявних матеріальних ресурсів. 

З часів Київської Русі набуває розвитку громадське самоврядування. В його основу було покладено виробничу та територіальні ознаки. Територіальне громадське самоврядування розвивалося на основі звичаєвого права, а його елементи виявлялися у вічах і певним чином впливали на князівську владу.

 З ХІV століття в містах нашої держави починає запроваджуватися магдебурзьке право: така типово європейська практика правової культури, яка полягала у вивільненні міського населення від юрисдикції князівської адміністрації та надання місту самоуправління на корпоративній основі. 

На початку ХVІІ ст. Чернігівсько­Сіверська земля за Деулинською угодою 1618 року перейшла під владу Речі Посполитої. Польський уряд, прагнучи привернути на свій бік жителів міста, яке мало важливе стратегічне значення, надає їм пільги і привілеї, передбачені магдебурзьким правом (Привілей польського короля Сигізмунда ІІ від 27 березня 1623 року). 

Насамперед чернігівці отримували власне самоуправління: мали право обирати собі повноважну раду строком на один рік. Колегія райців обирала бурмістра. Рада на чолі з бурмістром здійснювала керівництво містом, всіма господарськими справами громади. Передбачалося також обрання лави – органу судової влади на чолі з війтом. Лавники обиралися на все життя, а війт призначався королем і був найвищою посадовою особою в місті. 

Міській юрисдикції підлягали не тільки міщани, а й цехові ремісники та приписані до міста селяни. Разом з магдебурзьким правом місто отримувало і майнові повноваження: володіло нерухомим майном, землею, запроваджувало податки тощо. Ця правова база сприяла розвитку міста протягом майже двох століть існування магдебурзького права в Чернігові. 

Символом юридичної незалежності міста стала печатка з наданим королем гербом – зображенням святого Владислава “в зброї” з червоним прапором. За часів Гетьманщини великий вплив на всі сторони життя міста мав орган козацької старшинської адміністрації (полкова канцелярія). З ліквідацією автономного устрою України створюються нові органи станового місцевого самоврядування – міські думи, які знаменували уніфікацію форм організації суспільного життя в Росії та Україні. 

З запровадженням на українських землях “Установлення про губернії” застосування магдебурзького права майже повністю припинилося. А в 1831 році воно офіційно було скасовано відповідним указом царя Миколи І. З плином століть функції місцевого самоврядування модернізувалися, але доцільним залишається актуалізація історичної спадщини як в пізнавальному плані, так і з метою запозичення позитивного досвіду для формування реально функціонуючого громадянського суспільства. 

 Видання про магдебурзьке право в м. Чернігові 

• Лепʼявко С. А. Чернігів – європейське місто / С. А. Лепʼявко / Сіверський інститут регіональних досліджень ; ред. кол.: В. М. Бойко [та ін.]. – Чернігів : Видавець Лозовий В.М., 2010. – 56 с. 
• Леп’явко С. А. Чернігів – європейське місто / С. А. Леп’явко // Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2010. – С. 56.
•  Доманова Г. Чернігівський магістрат : ґенеза, структура, функції (друга половина XVII-XVIII ст.) / Г. Доманова // Сіверян. літопис. – 2000. – № 2. – С. 34-45. 
• Кобилецький М. Магдебурзьке право як джерело рецепції римського права в Україні / М. Кобилецький // Право України. – 2007.– № 8.– С. 121-124. 
• Доманова Г. Діяльність Чернігівського магістрату в сфері благоустрою міста / Г. Доманова // Сіверян. літопис. – 2010. – № 1. – С. 9 ­ 
• Доманова Г. Урядовці чернігівського магістрату ( друга половина ХVІІ ­ XVІІІ ст. ) / Г. Доманова // Сіверян. літопис. – 2003. – № 1. – С. 29 ­ 
•  Желіба І. Історія міських гербів Чернігівщини / І. Желіба, О. Желіба // Сіверян. літопис. – 1997. – № 3. – С. 38 ­ 
•  Корж С. 390 років тому Чернігів отримав магдебурзьке право / С. Корж // Черніг. відом. – 2013. – 16 січ. – С. 2. Леп’явко С. Чернігів у середині ХІІІ ­ середині ХVІІ ст. / С. Леп’явко // Сіверян. літопис. – 2007. – № 1. – С. 40 ­ 
•  Соломаха І. Магдебурзьке право в Україні як генетична пам’ять її європейськості / І. Соломаха // Черніг. відом. – 2013. – № 14. – С. 4. 
• Швидько Г. Універсали гетьманів як джерело з історії українських міст / Г. Швидько // Сіверян. літоп. – 1997. – № 3. – С. 42 ­ 43.