Щорічно в Україні в листопаді -
грудні проводиться Міжнародна кампанія «16 днів проти насильства».
І починається вона 25 листопада - в Міжнародний
день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок.
Це - одне з найпоширеніших порушень прав людини у світі. Кожна третя жінка
протягом життя зазнала насильство. І це насилля може відбутися будь-де і будь-коли, на
приватній території та в громадських місцях, адже гендерне насильство є глобальною проблемою, яка вражає
всі країни у тих чи інших формах.
Виділяють декілька його видів:
·
фізичне
насильство - побиття, нанесення тілесних ушкоджень, вбивство. А також торгівля
людьми, рабство, операції на жіночих статевих органах, що калічать.
·
сексуальне
насильство - зґвалтування, примусові
шлюби, вуличні домагання, переслідування, сексуальну експлуатацію тощо.
·
психологічне
насильство - це контроль, знецінення, ігнорування, газлайтінг ( спроба змусити людину зневіритися у собі, розвити в неї комплекс меншовартості,
ізоляція від суспільства, шантаж і залякування.
·
економічне
насильство- це відмова в доступі до засобів існування і одноосібному контролі
над ними. Економічним насильством називають відмову в утриманні дітей,
приховування доходів, самостійне прийняття великих фінансових рішень, а також
найсуворіший контроль витрат.
Жінки у всьому світі потерпають від домашнього насильства більше, ніж від
пограбувань та в автомобільних катастрофах, разом узятих.
І проблема такого насилля у нас, в
Україні, стоїть дуже гостро. Щороку близько 10000 жінок в країні гине від
домашнього насильства.
Чому так багато? Що заважає суспільству в
її подоланні?
Примус в сім’ї є наслідком поєднання багатьох факторів: емоційної неврівноваженості та відчуття безкарності
кривдником, фізична та психологічна слабкість жертви, її економічна залежність
від агресора, а також байдужість оточення і небажання втручатися в приватні
справи сім’ї. Свою певну негативну роль відіграють і стереотипи, які панують у
суспільстві, зокрема, про роль жінки в сім’ї та сором виносити сімейні проблеми
за межі родини.
А ще у нас, в Україні, тема насильства щодо жінок залишається табу: в
суспільстві відкрито говорити про проблему дуже складно вже через те, що
більшість випадків насильства щодо жінок трапляється в сім’ї і більшість
українців вважає це особистою справою кожного.
І, що ще страшніше, за результатами дослідження, проведеного громадською
організацією «Ла Страда-Україна», 39% працівників кримінальної юстиції (це тих,
що повинні захищати) вважають, що домашнє насильство — це особиста справа
кожної людини, а 60% вірять, що жертви іноді самі провокують насильство щодо
себе.
Отже, саме наші хибні погляди ( і іноді це погляди самих жертв) і заважають
якщо не подолати, то хоча б зменшити прояви насилля.
Спробуємо глибше зазирнути за «лаштунки» хибних тверджень і зламати сталі
стереотипи.
Твердження 1: «Насильство у сім’ї – це особиста справа і ніхто не повинен
втручатися».
Факт шлюбу чи проживання під одним дахом не дозволяє застосовувати
насильство і не скасовує відповідальності за це перед законом. Насильство у сім’ї
– це не родинна справа, а порушення прав людини, злочин, що так само карається,
як і насильство проти інших осіб.
Твердження 2 : «Милі сваряться – тільки тішаться» та “ляпас – це дрібниця”».
Мабуть, немає такої родини, в якій би не траплялися конфлікти, суперечки чи
сварки, адже у людей можуть бути різні погляди та уявлення. Проте домашнє
насильство не стосується розбіжності у поглядах, не є сімейним конфліктом.
Насильство у сім’ї це привласнення «влади», коли одна сторона диктує поведінку
іншій, одна людина прагне контролювати іншу, використовуючи фізичну силу,
економічні можливості або соціальний
статус.
Домашнє насильство – це не тільки залишені синці, переломи чи опіки, це
також приниження, ізолювання від інших, погрози, залякування, примус до певної
поведінки чи зґвалтування. А ляпаси чи удари можуть перетворитися на регулярні
побиття, а іноді й призвести до смерті, як жертви, так і кривдника (за деякими
оцінками, 35-40 % тяжких насильницьких злочинів в Україні вчиняється саме в
сім’ї).
Твердження 3: «Скандали і побиття характерні для маргінальних, бідних сімей
з низьким рівнем освіти».
Насильство у сім’ї не має ані соціальних, ані національних меж і трапляється
у різних сім’ях незалежно від рівня доходу, соціально-економічного стану,
освіти і професії. Домашніх агресорів можна знайти і в багатих будинках, і в простих
хатах.
Твердження 4: «Сама винна» або «б’ють – значить заслужила».
В нашому суспільстві існує чимало небезпечних стереотипів і один із
найпоширеніших патріархальних стереотипів (мабуть ще з часів палеоліту),
зокрема, звучить так: «жінка провокує чоловіка, починаючи його лаяти, пиляти, висловлювати
зауваження, скаржитися на щось або вимагати чогось» та якби жінка поводилася
інакше - «слухалася» чоловіка, була б більш послужливою то її не потрібно було
б «виховувати» і «карати». Чоловіки, агов, прокиньтесь, на дворі ХХІ сторіччя.
Твердження 5: «Алкоголізм та наркотики – головна причина насильства».
Ступінь впливу алкоголю та наркотиків на застосування насильства значно перебільшений,
до насильства вдаються й абсолютно тверезі люди. Досвід показує, що насильство
не обов’язково припиняється в міру протверезіння. Особи, які зловживають алкоголем,
не вчиняють, як правило, насильство стосовно перехожих чи керівництва, вони його
переважно спрямовують на своїх близьких. А ще кривдники часто використовують зловживання
алкоголем як спосіб зняти з себе відповідальність за насильство і покласти його
на когось іншого. Слід зазначити, що і жертви часто списують причини насильства
на алкогольне сп’яніння, не розуміючи справжні причини поведінки.
Твердження 6 : «Якби жертва справді страждала, то пішла б від кривдника».
Те, що жертви не йдуть від своїх кривдників, зумовлене їхньою залежністю, в
тому числі економічною та психологічною: вони можуть не мати житла, коштів,
роботи, не знати, до кого можна звернутися по допомогу або не отримують
належної допомоги з боку суспільства, родини, друзів, сусідів, не наважуються
на це через культурні чи релігійні особливості і стереотипи. Хибно побоюючись,
що її вважатимуть «не такою, як треба», «поганою» жертва насильства часто приховує від оточення
та навіть інших близьких людей факти насильства. Воно стає своєрідним табу, про
яке не говорять.
Твердження 7: «Жінка має лишатися з чоловіком-кривдником через дітей, бо їм
потрібен батько». «Чоловіки, які жорстоко поводяться з дружинами, часто є гарними
батьками».
Чоловік, що кривдить свою дружину, часто агресивний і по відношенню до
дітей. Такі чоловіки використовують фактор дитини для маніпулювання своїми
дружинами, коли останні хотіли би розійтися. Але навіть, коли самі діти не є
прямими жертвами, вони страждають як свідки насильства і переживають
психологічну травму тією ж мірою, що і постраждала мати. Наслідки таких травм бувають
різними, починаючи від низької самооцінки, депресій і до повторення поведінки
батьків.
Твердження 8: «Жінки так само часто вчиняють насильство в сім’ї, як і
чоловіки» та «Усі кривдники – чоловіки»
Як показують дослідження в різних країнах світу, жінки також бувають
кривдниками, а домашнє насильство відбувається і у одностатевих сім’ях (парах),
де кривдники можуть використовувати вразливість ЛГБТ осіб у своїх цілях,
залякуючи та примушуючи до певних дій. Але відсоток чоловіків, що застосовують
насильство у сім’ї, є значно вищим. Переважну більшість потерпілих від
сімейного насильства становлять жінки й дівчата.
Але, попри все, Україна все ж
докладає зусиль, аби викорінити
насильство в сім‘ї.
І головне завдання суспільства по відношенню до жінок, які стали його жертвами – ВСЕЛИТИ В НИХ НАДІЮ, ЩО ВИХІД
Є і НЕ ЗАМОВЧУВАТИ цю проблему!
В Україні прийнято ЗАКОН «Про запобігання та протидію домашньому насильству»
керуючись яким можна знайти управу на кривдника
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-19#Text .
Отже, де шукати допомоги? Часто свідки або і самі жертви не знають, КУДИ
ЗВЕРНУТИСЬ.
ДО ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ (ПОЛІЦІЇ)
Ви можете викликати поліцію за телефоном 102 або звернутися особисто до
райвідділу та написати заяву. Правоохоронці можуть, зокрема, винести кривднику
терміновий заборонний припис, надати пораду щодо подальших дій та наявних
надавачів послуг, а також скерувати вас (разом із дітьми) до безпечного
притулку для постраждалих осіб.
НА НАЦІОНАЛЬНУ ГАРЯЧУ ЛІНІЮ З
ПОПЕРЕДЖЕННЯ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА, ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ ТА ҐЕНДЕРНОЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ:
0 (800) 500 335 або 116 123 (з мобільного) (безкоштовно зі стаціонарних та
мобільних телефонів будь-яких операторів по всій території України)
У МЕДИЧНІ УСТАНОВИ
Якщо ви зазнали фізичного чи сексуального насильства, зверніться до лікаря
для отримання медичної допомоги та документування у медичній картці ознак того,
що з вами сталося. Надалі це допоможе притягнути кривдника до відповідальності,
якщо ви звернетеся до правоохоронних органів.
ДО СУДУ
Залежно від ступеню тяжкості насильства суд, зокрема, може до півроку
обмежити доступ кривдника до вас та ваших дітей, а також скерувати його до
проходження спеціальної програми, спрямованої на змінення його поведінки в
сім'ї.
А додатково, у ЧЕРНІГОВІ:
У ДЕННИЙ ЦЕНТР СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ
Денний центр - це місце, де постраждала від насильства особа може отримати
допомогу тут і зараз протягом дня. Завдання денного центру: надання комплексної
соціально-психологічної і первинної правової допомоги постраждалим, організація
та підтримка груп взаємодопомоги, семінарів і тренінгів, проведення
соціально-психологічної роботи, інформування громади про права постраждалих осіб
і соціальні послуги, які надаються денним центром.
Телефони: 0(4622) 5-83-97 (цілодобово), 0(4622) 5-82- 74
Е-mail: cnocspd@ukrpost.ua
ДО ДЕПАРТАМЕНТУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ АБО УПОВНОВАЖЕНОЇ ОСОБИ
(КООРДИНАТОРА) З ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ НАСИЛЬСТВУ
Тут приймуть заяву про вчинення у Вашій сім’ї насильства та та скерують вас
для отримання необхідної допомоги.
Номер загального телефону: (04622) 5-38-69
Електронна адреса: dszpost@cg.gov.ua
ДО ЦЕНТРУ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ ДЛЯ СІМ’Ї, ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ
У центрі соціальних служб ви зможете отримати необхідні юридичні,
психологічні, соціальні послуги та консультації. Якщо через загрозу насильства
вам немає де жити, то можуть допомогти вирішити питання з місцем перебування
(наприклад, скерують до притулку для постраждалих від домашнього насильства).
Телефони : (0462) 77-89-84, (0462) 77-89-58, (0462) 65-25-12
e-mail: cssm_post@cg.gov.ua
ДО СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ
Якщо у вашій сім’ї є діти, вони так само або страждають від насильства, або
є його свідками. Відповідна служба втрутиться у ситуацію та захистить права
дітей.
Телефони (0462) 774959, (0462) 775065, (0462) 674931
Електронна пошта: ussd@chernigiv-rada.gov.ua
ДО ЦЕНТРУ БЕЗОПЛАТНОЇ ВТОРИННОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ
Особи, постраждалі від домашнього насильства, мають право отримати послуги
адвоката безкоштовно.
Телефони: (0462) 77-43-58, (0462) 77-51-68
Email: chernihiv1.chernihiv@legalaid.cn.ua
І, ГОЛОВНЕ, ПАМ 'ЯТАЙТЕ - ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО — НЕ
ПРИВАТНА СПРАВА СІМ'Ї, ЦЕ КРИМІНАЛЬНИЙ
ЗЛОЧИН!
НЕ будьте жертвою або стороннім глядачем!
Коментарі
Дописати коментар