Усі медичні і немедичні дані
про пацієнта є медичною таємницею. Водночас
існують чітко визначені законом ситуації, коли медики не лише можуть, а мають
надавати інформацію про пацієнта. Розповідаємо детально про правові аспекти
цього питання і чим керуватися медикам, щоб їхні дії були правомірними.
ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО МЕДИЧНУ
ТАЄМНИЦЮ
У контексті медичної таємниці одразу є три важливих моменти:
1. Пацієнт повинен мати повну інформацію про стан свого здоров’я - діагноз,
способи лікування, можливі наслідки, прогноз розвитку хвороби. Навіть - і
особливо - якщо йдеться про онкозахворювання, психічний розлад тощо.
2. Уся медична і немедична інформація про стан здоров’я пацієнта є медичною
таємницею. Лікар, медсестра, будь-який інший медичний працівник чи інші особи,
яким у зв'язку з виконанням їх професійних або службових обов'язків стало
відомо про хворобу, не мають права розголошувати будь-які відомості про
пацієнта, крім передбачених законодавчими актами випадків. Зокрема
забороняється надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та
методи лікування пацієнта.
У кожному конкретному випадку лікар чи будь-який інший медпрацівник мусить
чітко знати законодавчу норму, на підставі якої він надає медичну інформацію і
розголошує медичну таємницю. Найчастіше підставою для надання медичної
інформації є запит, оформлений в
установленому законом порядку.
3. Медики мають забезпечити анонімність пацієнта, якщо інформація, що
становить лікарську таємницю, використовується в навчальному процесі,
науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній
літературі.
ЯКУ ІНФОРМАЦІЮ І ЗА ЯКИХ
ОБСТАВИН МОЖЕ РОЗГОЛОШУВАТИ ЛІКАР
Найбільш поширені випадки, у яких лікар має надавати інформацію про стан
здоров’я пацієнта (правомірно порушувати медичну таємницю):
·
Інформацію
про стан здоров’я неповнолітніх дітей медик має повідомляти батькам
(усиновлювачам), опікунам, піклувальникам (ч.2 ст.285 Цивільного кодексу
України, ст. 39 Закону “Основи законодавства України про охорону здоров’я”).
·
Якщо
пацієнт надає згоду на поширення такої інформації (ст. 21, ч. 2 Закону “Про
інформацію”);
·
Наречені
мають право бути взаємно обізнані про стан здоров'я (ст. 30 Сімейного кодексу
України).
·
Повідомляти про вчинене насильство в сім'ї уповноважені підрозділи органів Національної поліції і надавати
інформацію з питань попередження
насильства в сім'ї на запит уповноважених органів (ст. 9 Закону “Про
попередження насильства в сім’ї”).
·
Допускається
передача відомостей про стан психічного здоров’я людини та надання їй
психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника
для: 1) організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад,
психіатричної допомоги; 2) провадження досудового розслідування, складання
досудової доповіді щодо обвинувачених або судового розгляду за письмовим
запитом слідчого, прокурора, суду та представника уповноваженого органу з
питань пробації (стаття 6 Закону “Про психіатричну допомогу”). Водночас
забороняється без письмової згоди особи або без письмової згоди її законного
представника та лікаря-психіатра, який надає психіатричну допомогу, публічно
демонструвати особу, яка страждає на психічний розлад, фотографувати її чи
робити кінозйомку, відеозапис, звукозапис та прослуховувати співбесіди особи з
медичними працівниками чи іншими фахівцями при наданні їй психіатричної
допомоги.
·
Інформація
про результати тестування на ВІЛ, про наявність або відсутність в людини
ВІЛ-інфекції дозволяється лише: особі, стосовно якої було проведено тестування,
батькам чи іншим законним представникам такої особи; іншим медичним працівникам
та закладам охорони здоров’я – винятково у зв’язку з лікуванням цієї особи;
іншим третім особам – лише за рішенням суду в установлених законом випадках (ч.
4 ст. 13 Закону “Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом
імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з
ВІЛ”).
·
Відомості
про лікування людини в наркологічному закладі можна надавати лише
правоохоронним органам у разі притягнення цієї людини до кримінальної або
адміністративної відповідальності (ст. 14, ч. 5 Закону “Про заходи протидії
незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та
зловживанню ними”).
·
У
разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи
мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті, ознайомлюватись
з висновками щодо причин смерті (ч. 4 ст. 285 Цивільного кодексу України). Крім
того, при підготовці відповіді на запити, в тому числі адвокатські, у
законодавчо встановлених випадках допускається розголошення медичної таємниці.
Таким випадком може бути те, що надання інформації слугуватиме інтересам
рідних, близьких, спадкоємців померлого, наприклад, для відшкодування шкоди,
заподіяної смертю особи. У процесуальному документі доречно буде зазначити, що
документи, які витребуються, необхідні для захисту своїх інтересів (для захисту
інтересів клієнта – для правників) як спадкоємця, у зв’язку зі смертю,
наприклад, чоловіка (дружини);
·
Під
час судових розглядів, коли для реалізації своїх прав (забезпечення прав
клієнтів — для юристів) необхідна інформація, яка становить об’єкт медичної
таємниці та не підлягає розголошенню. Витребувати такі відомості можна в
процесі розгляду справи в суді, подавши клопотання про витребування доказів на
підставі ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України.
ДЕ ЗАКРІПЛЕНО ПРАВО ПРО НАДАННЯ
ІНФОРМАЦІЇ ПРО ПАЦІЄНТА
Право на надання інформації про
пацієнта регулюється такими законами і нормативно-правовими актами:
Ø Конституція України (статті 32 (ч. 2), 34 (ч. 3);
Ø Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон
України (статті 39 (ч. 2, 5), 39-1, 40, 43 (ч. 1);
Ø Кримінальний кодекс України (статті 132, 145);
Ø Цивільний кодекс України (статті 285 (ч. 2, 4), 286);
Ø Сімейний кодекс України (стаття 30);
Ø Про інформацію: Закон України (стаття 21 (ч. 2);
Ø Про доступ до публічної інформації: Закон України (статті
6, 7, 10);
Ø Про захист персональних даних: Закон України (статті 14,
16, 21, 24);
Ø Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення: Закон України (стаття 7);
Ø Про попередження насильства в сім’ї: Закон України
(стаття 9);
Ø Про психіатричну допомогу: Закон України (стаття 6);
Ø Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом
імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з
ВІЛ: Закон України (стаття 13);
Ø Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних
засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними: Закон України
(стаття 14 (ч. 5);
Ø Про захист населення від інфекційних хвороб: Закон
України від 06.04.2000 р. (стаття 26 (ч. 2);
Ø Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз: Закон
України 05.07.2001 р. (стаття 18).
ДЖЕРЕЛО: сайт МОЗ України:
Коментарі
Дописати коментар